ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Як вишукано та красиво говорити українською
1.png

21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Мова – це більше, ніж слова. Це пам&...

П'ятниця, 21 лютого 2025
Одинадцяті роковини Майдану
1.jpg

20 лютого 2025 року минає 11 років від дня масових розстрілів Небесної Сотні на Майдані. Крім то...

Четвер, 20 лютого 2025
19 лютого – День Державного Герба
1.jpg

Державний Герб України – офіційний символ нашої держави, один із трьох державних символів Україн...

Середа, 19 лютого 2025
Галина Клименко – науці, освіті та розвитку машинобудування
2.jpg

18 лютого 2025 року відзначає свій ювілей доктор технічних наук, професор, видатний науковець і ...

Вівторок, 18 лютого 2025
Вічна пам’ять Герою
 у рамці.jpg

Наша земля втратила справжнього захисника, воїна світла і честі – Олександра Плотнікова. В...

Понеділок, 17 лютого 2025

Вони пам’ятають

3-1.jpg

Свою історію

Їхні предки іммігрували в Бразилію більше сотні років тому. Багато з них жодного разу не були в Україні, інші відвідали її вперше тільки після розпаду СРСР. Тоді, коли не було інтернету та телефонів, будь-яка згадка про Батьківщину (Україна є для них саме нею) була великою новиною. І вони так чекали цих новин.

Голодомор

Не впевнена, що всі в Україні так шанують день пам’яті жертв Голодомору, як це роблять тут. Вони дійсно знають, що таке «вічна пам’ять» і зберігають її у піснях, церемоніях та традиціях. Вони розуміють, наскільки важливо пам’ятати та шанувати. Для всіх поколінь. Завжди.

Свою мову

Для багатьох з них ми стали першими людьми, народженими в Україні, з якими вони спілкувались (не кажу «українцями», бо й вони є українцями). І спілкувались ці люди неймовірною мовою. Такою красиво-давньою, якою, напевне, говорили українці ще до русифікації. Хотілось слухати вічно, а вони переймались, що говорять недостатньо добре. Але для людей, які народились та виросли в Бразилії, вони говорять ідеально. Краще, ніж багато українців в Україні, які досі вигадують причини, чому не можуть припинити спілкуватись російською.

Свою культуру

Вони мають школу бандуристів з понад 70 учнями і десятками бандур. Ансамблі народного танцю для людей будь-якого віку. Хор і оркестр. Вишивають рушники та сорочки. Малюють писанки. Перекладають книжки про історію України та Голодомор португальською, аби знайомити людей з нашою культурою.

Вони – це українська діаспора міста Куратиба у Бразилії. Їдучи сюди, ми очікували зустріти людей, що виїхали під час повномасштабного вторгнення. Натомість зустріли людей, чиї предки тікали від того ж агресора, тільки понад 130 років тому. І вони є українцями не менше ніж я з вами. А може й більше.

Бо не перейняли повністю нову культуру, нову мову, нове життя в новій країні. А палко та ретельно берегли свою ідентичність та передавали її нащадкам.

Ця поїздка нагадала, що не всі люди, що живуть на території України є українцями. І не всі люди, які не живуть тут, є іноземцями.

Я побачила Україну в Бразилії. Говорила з українцями і вчилась, як треба берегти свою національну ідентичність.

Вчилась бути українкою знову.

Уляна Кащій,
студенткою декілька років працювала в медіагрупі «Академія»,
наразі проходить стажування в Бразилії


3-2.jpg 3-3.jpg 3-4.jpg