- Деталі
-
Опубліковано: П'ятниця, 08 липня 2022, 16:18
«ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО ВПЛИВ МОНГОЛО-ТАТАР НА РОСІЮ» 1825 РОКУ
Московити і татарин (праворуч). Ілюстрація з книги С. Герберштейна «Нотатки про Московію», 1576 р.
Московська історіографія, з моменту свого виникнення, соромилася походження своєї держави від Золотої Орди. За гарну винагороду, пропагандисти Московії, обґрунтовували тезу, що Московська держава – спадкоємиця Русі. З цією метою був навіть вигаданий евфемізм (висловлювання, що приховує суть) – «Київська Русь». За допомогою цього поняття в обіг уводився оксиморон (поєднання протилежних понять) – «Московська Русь».
Слід визнати, що не всі історики Московщини, подібно до Погодіна чи Грекова, спотворювали історичне знання про минуле. Навіть на сучасній РФ працюють дослідники, що визнають факт, народження Московії з лона Золотої Орди. Інтелектуально чесні історики були на Російській імперії і в часи зародження офіційної концепції її історії.
Молодший сучасник творця московської історії Карамзіна – Олександр Федорович Ріхтер, у 1822 році оприлюднив історичну розвідку про вплив монголів на Московію – «Исследование о влиянии монголо-татар на Россию». Широкому загалу ця праця стала відома завдяки публікації в журналі «Отечественные записки» 1825 року (А.Р. Исследования о влиянии монголо-татар на Россию // Отечественные записки. 1825. Т. XXII. № 62).
Жан-Батист Лепренс. Перерване російське весілля. Між 1758–1763 роками.
Зауважимо, що Ріхтер замість зафіксованих в історичних джерелах назв «Московія, Московське царство, Московське князівство» та похідних від цього назв населення тієї території, віддає данину пануючій ідеології та використовує слова «русские, россияне, Россия». При переказі положень тексту Ріхтера будуть використані «посконные» назви «Московія, московство» тощо.
Олександр Ріхтер народився в 1796 році – на 30 років пізніше за Миколу Карамзіна (1766), але померли обидва історики в один рік – 1826.
Ріхтер працював секретарем державного канцлера Російської імперії Миколи Румянцева, служив у Департаменті державного господарства та публічних споруд. Також належав до «Вольного общества любителей словесности» та «Общества любителей словесности, наук и художеств», співпрацював з літературними часописами початку 19 століття, видавав (разом з Федоровим) журнал «Кабинет Аспазии».
У вище згаданому дослідженні 1822–1825 років Ріхтер сформулював наступні положення, які обґрунтував посиланнями на історичні першоджерела та праці сучасних йому істориків.
Татари не нав’язували московству своїх законів та традицій. Москвини, наслідуючи своїх володарів, самі запозичили татарські звичаї. Запозичення яскраво виявилися в царському побуті та ритуалах: східна пишність царського двору, звичай падати навколішки перед самодержцем, ритуал «бить челом», відчуження царів від народу, ускладнений доступ до царя, жалування одягу з царського плеча.
Походження титулу «Белый царь». Татари позначали сторони світу кольорами, «білий» – колір заходу, де і знаходилася, з точки зору Золотої Орди, Московія.
На Московщині панував суто азійський побут жінок. Терем – фактично гарем. Наречений уперше бачив наречену не раніше заручин, чи вінчання. Величезний почет супроводжував усіх знатних жінок під час виїзду в закритих екіпажах.
Московська еліта носила східний одяг, голила голови, залишалася в шапках у присутності монарха. Був звичай входити до церкви з покритою головою.
Дослідник відзначав існування на Москві нічних караулів та ґрат, що замикали квартали. У державі створювалися мережі караван-сараїв, що на татарський кшталт звалися «кабаками».
Через татар був запозичений чай (17 століття) та калачі (свідчення Абул-газі Багадур-хана).
Московське військо, від зброї та бойового спорядження до манери ведення війни, наслідувало татарські взірці.
Жорстокі тортури і страти, «правеж», «тарханные грамоты» були запозичені в Орди.
Від татар надходили відомості про Китай, Північну та Середню Азію. Навіть сама назва «Китай» татарська (порівняй Чіна чи Хіна в народів Європи).
Бані храмів наслідують азійську архітектуру.
Успенський собор, збудований Аристотелем Фьораванті на замовлення Івана ІІІ у XV ст. Москва
Мавзолей Сайф ад-Діна Богарзі. Бухара, друга половина XIV ст.
Зі Сходу Москва запозичила барабани й балалайки, мистецтво чорніння монет та сталі, навіть саме карбування металевих грошей, що мали суто татарські назви: деньга (теньга), алтин, полушка (пол). Назви одиниць вимірювання також походять з тюркських мов. Московська говірка містить багато східних слів, зокрема назви дорогоцінного каміння та металів. Московству притаманна східна пристрасть до казок та оповідок.
Ріхтер відзначав зверхність можновладців, плазування нижчих верств населення перед верхівкою.
Система пільг для церкви була ординською. Татари хрестилися та вступали на московську службу. Це пояснює наявність татарських прізвищ серед аристократії.
Калмички грають на домбрах
Погляди Ріхтера були проігноровані московським суспільством, оскільки повністю суперечили офіційній імперській доктрині. Це й не дивно, якщо пригадати принцип, а точніше національний архетип, сформульований головним поетом Московщини – Олександром Пушкіним у вірші «Герой» (1830 рік).
«Да будет проклят правды свет,
Когда посредственности хладной,
Завистливой, к соблазну жадной,
Он угождает праздно! – Нет!
Тьмы низких истин мне дороже
Нас возвышающий обман...»
Московству дорожче омана, що роздмухує манію імперської величі. Вони не знають простої істини, яку висловив Пантелеймон Куліш у «Чорній раді»: «Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся»!
Юрій Гарматний, сайт https://garmatny.blogspot.com/2019/08/1825.html
