«Я відкрила для себе зовсім неочікуваний Донбас»

З 15 вересня по 15 жовтня у Краматорську працював табір «Будуймо Україну разом». Волонтери зі Львова, Луцька, Тернополя, Харкова, Одеси та Києва приїжджали, аби допомогти відремонтувати домівки постраждалих внаслідок бойових дій. Групи працювали по черзі, нова зміна кожного тижня.

Про цей проект я дізналася у редакції газети «Академія», і одразу виникло бажання долучитися. Проте, я зовсім не знала, що мене чекає. Чи впораюся я з роботою, чи потоваришую з волонтерами? Зрештою, цікавість та бажання нових вражень перемогли.

Кажуть: «побачив людину вперше, а таке враження, ніби знаєш усе життя», приблизно так все і було. Добрі, відкриті та радісні люди! Я закохалася в них з перших хвилин знайомства, і чим більше пізнавала – тим більше захоплювалась. Подібна простота і щирість, навіть наївність, вона обеззброює, ламає стіни відчуженості. Страхи щодо знайомства розвіялися швидше, ніж я про них згадала. Що стосується роботи, тут мені важко було не впоратися – ми з дівчатами працювали на кухні, готуючи для хлопців їжу. Ніякої статевої дискримінації.

Дивно це чи ні, та перш ніж їхати на Донбас, волонтери добряче сумнівалися. А причиною були погрози телефоном, мовляв, якщо приїдете сюди, бандерівці, то вже додому не вернетесь. Що тут казати, «добрі» люди завжди знайдуться. На щастя, волонтери їх не послухали і почали проект під гаслом: «Руйнуємо стіни між людьми, відбудовуємо стіни помешкань».

За час проекту волонтерами було відремонтовано 22 квартири та 2 будинки. Працювали у Краматорську та Семенівці. Вони робили найпростіші роботи: вставлення вікон, скла, реставрація балконів, утеплювальні роботи, розбирали завали, допомагали прибрати подвір’я. Всього за місяць приїхало сорок волонтерів.

Пройшов місяць, а таке враження, ніби щонайменше півроку. Шалена кількість нових вражень, такі цікаві знайомства. Вечорами на посиденьки біля багаття до волонтерів приходила місцева молодь. Сміх, розмови та чарівні співи українських пісень назавжди будуть гріти наші молоді серця.

Михайло, місцевий: «Первое, что меня приятно поразило, так это сама идея этого проекта – ребята с Запада едут к нам, чтобы помочь людям. Второе – это, конечно же, люди, их менталитет, который в корне отличается от нашего. Очень интересно было узнавать что-то новое от них, какие-то особенности их быта и жизни. Теперь я выучил много народных песен и подтянул украинский язык».

Олеся, місцева: «О, то був один з найкращих періодів у моєму житті. Спілкування з волонтерами принесло мені неймовірне задоволення! Завдяки цьому спілкуванню я дуже добре підтягнула свою українську мову, хоча ще багато над чим треба працювати. Між нами немає ніякої стіни, про яку всі зараз так говорять. Ми – один народ, ми всі браття та сестри, ми – українці!»

У перший день, готуючи на кухні та зацікавлено розмовляючи з дівчатами, я почула одну добре знайому фразу, на котру раніше не звертала особливої уваги. І я замислилась. Мабуть, тільки з такими словами у серці і можна їхати у далекі міста та здійснювати неймовірні, на перший погляд, речі. Не слухати чужі байки, а жити так, як підказує твоє серце. Спасибі тобі, Люда, за ці чудові слова: «Немає нічого неможливого».

Олена Квітка