Донбаська державна
машинобудівна академія

ДДМА – 70! ВІХИ ІСТОРІЇ. КРАМАТОРСЬКИЙ ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВ У СТІНАХ ТЕХНІЧНОГО ВИШУ (Частина четверта)

Деталі

Опубліковано: Четвер, 02 березня 2023, 11:03

В історії КІІ-ДДМА є підрозділи, історію яких не варто поділяти на часові проміжки, а доцільно надавати від початку до теперішніх часів. Одним з таких підрозділів є студентський клуб (СК).

Сьогодні ми розповімо вам його історію розвитку. І хоча студклуб завжди у всіх «на очах», але багато його сторінок, його колишня слава вже забуті. У книзі історії КІІ-ДДМА є деякі прогалини. Тому ми вирішили додати низку штрихів до історії, поговоривши з тими, хто стояв біля його витоків.

Початок циклу публікацій ви можете прочитати за посиланнями:

Становлення

Якщо подумки зробити ретроспективу історії студентського клубу (СК) КІІ, починаючи з шістдесятих років з появи в КІІ-ДДМА денної форми навчання, то можна побачити дві яскраві сторінки його діяльності. Це – становлення та зрілість.

У 60-ті роки минулого століття в КІІ тільки з'явилися ерудовані, креативні та ініціативні студенти денної форми навчання. Оволодіння своїми спеціальностями для них було мало, тому вони тягнулися до мистецтва, створюючи гуртки художньої самодіяльності (х/с) та різні клуби за інтересами. За словами художнього керівника студклубу (1977–1983) Олександра Єременчука, у 60–80-ті роки в студклубі панував культ ерудиції та знань. Це був період пошуку креативних ідей.

Кожен хотів знайти щось нове, незвичайне та цікаве. Були колективи, які народжувалися і швидко вмирали, але їх учасники не йшли з СК, а утворювали нові колективи. У ті роки серед молоді вважалося, що х/с починається зі створення вокально-інструментального ансамблю (ВІА), а потім ентузіастами формувались інші колективи. Однин із колективів, який на той час був авторитетним серед студентів, – ВІА «Ритм», створений у Машинобудівному технікумі з його студентів. У 1965 році вони прийшли виступати на сцену КІІ. Після вступу всіх учасників колективу до КІІ з них сформувався ВІА «Бумеранг» під керівництвом Михайла Любарєва. У цьому колективі й починав своє творче життя наш співрозмовник – Олександр Єременчук.

1965-66 роки і вважаються роками створення студклубу. Розташовувався студклуб у першому корпусі в актовому залі на третьому поверсі. Згодом, після будівництва другого корпусу, студклуб перейшов у кілька приміщень за сценою в другому корпусі. А у великій залі першого корпусу в 70-ті роки був обладнаний зал курсового і дипломного проєктування, наприкінці 80-х років він став історичним музеєм КІІ-ДДМА і залом для проведення конференцій.

«У період становлення СК професійних керівників не було, – каже Олександр, – усе ґрунтувалося на ініціативі та вмінні його учасників». Навіть першим головою СК був студент – Віталій Слабоус. На той момент серед молоді були популярні танцювальні вечори під «живу музику». ВІА «Ритм» був на них у ролі першої скрипки. У той же час утворюється ВІА «Орбіта» –це майбутні інженери НКМЗ. Після закінчення КІІ весь колектив ВІА влаштувався працювати на НКМЗ та увійшов до складу самодіяльності ПКіТ НКМЗ.

У 1967 році партком та профспілковий комітет запросили на посаду викладача політекономії та водночас директора СК неординарну людину – Валентина Зубова. Слід зазначити, що в КІІ він не тільки підняв х/с, а й захистив кандидатську дисертацію, а її тема була пов'язана з впливом художньої самодіяльності на становлення особистості молоді. Нині Валентин Зубов – доктор наук та живе в місті Умань.

У цей період починається бурхливий розквіт та розширення СК. На кожному факультеті організовувалися ВІА, студентські театри естрадних мініатюр (СТЕМ), КВК. Найкращі колективи запрошувалися до студклубу.

З'явилися колективи народного танцю «Рушник» та естрадного танцю «Зміна». У 1972 році під керівництвом неординарної людини, ентузіаста духових оркестрів Веніаміна Колтуна було створено духовий естрадний оркестр, який багато років супроводжував професійною музикою і своїми імпровізаціями різні інститутські та міські заходи. На той час свої перші кроки в мистецтві робив Володимир Коваленко, якого краматорці пам'ятають під псевдонімом «Дизель». Після закінчення КІІ він створив оркестр, який радував музикою на танцмайданчику «Чавунка» в Старому місті.

Кінець 1970-х та 80-ті роки стали роками зрілості студклубу і, одночасно, роками становлення талановитих студентів, які вписали вагомі сторінки в історію не тільки КІІ-ДДМА, а й міста Краматорська та навіть країни. Так, на початку 70-х до СК прийшов Сергій Кременський, який став у студклубі гітаристом-віртуозом, а наприкінці 90-х років був директором СК ДДМА.

Олена Палашек – поетеса та керівниця ансамблю естрадного танцю на початку 80-х років, згодом вона була директором СК КІІ. Нині вона мешкає в Одесі, керує радіо FM «Одеса-мама» та належить до культурного бомонду міста.

Далі ми ще наведемо низку яскравих осіб, які створили славу КІІ в культурній сфері міста.

У 1971 році було створено ВІА «Крамарі» під керівництвом Олександра Єременчука (гітара та вокал). До його складу входили: Сергій Новопашин (гітара, саксофон, флейта та вокал), Євген Шатровський (бас-гітара), Юрій Каневський (ударні інструменти), Людмила Вдовенко та Наталія Єжова (вокал). Через деякий час колектив став переможцем обласного конкурсу х/с вишів Донецької області, а після закінчення КІІ їхні імена звучали в багатьох колективах х/с міста.

«Це був бурхливий період концертів, конкурсів, оглядів, агітбригад. Не уявляю, коли ми встигали вчитися і з'являтися на заняттях. І тим не менше відрахованих з інституту не було. Усі як один стали інженерами, – розповів Олександр Єременчук. – Студентський клуб став кузнею кадрів художньої самодіяльності підприємств Краматорська: НКМЗ, СКМЗ, КЗТЗ, ЛіП (нині – ЕМСС) та інших. Улітку і восени колективи художньої самодіяльності на інститутському автобусі виїжджали з концертами до студентських будівельних та сільськогосподарських загонів.

Місце в такій агітбригаді потрібно було заслужити художньою майстерністю, працьовитістю та талантом.

До кінця 70-х років склався перелік щорічних концертів. Це «Дебют» – знайомство з талантами студентів, які вступили на перший курс; «З гітарою в бою» – показ художніх читців і гітаристів агітбригад факультетів; «Новорічне свято»; змагання «Клубів веселих та кмітливих». Різні великі колективи, як наприклад СТЕМ, МІМ, або групи колективів пропонували і виконували ініціативні концерти х/с. Навчальний рік закінчувався звітним концертом «Студентська весна». Слід зазначити, що до середини 80-х років звітних концертів налічувалось до п’яти. Останнім був великий концерт студентського клубу, на якому концертували видатні колективи студклубу. І це не красне слівце, адже х/с міста в більшості складалась з випускників КІІ. У 70-ті і 80-ті роки концерти, які були в КІІ, не мали елементів змагання. Їх основна роль була в естетичній насолоді. Краща самодіяльність серед факультетів визначалась за звітним концертом «Студентська весна». Елемент змагальності прийшов згодом, уже в 90-ті роки, коли х/с зазнала занепаду. Але про це пізніше.

 

Зрілість

У середині 70-х років у вишах було створено окремі від викладацьких профспілкових комітетів профспілкові комітети студентів. У КІІ першим головою профкому став студент Валерій Скудар, який очолював профком до закінчення навчання, а в роки незалежної України створив у Краматорську філію Приватбанку. Це дозволило концентрувати фінансові кошти профспілок на розвиток студентської ініціативи. Обком профспілок працівників освіти вишів і наукових установ додатково фінансував студентські профкоми з метою розвитку х/с та спорту. Додаткове фінансування було не нижче за розмір збору членських профспілкових внесків. У сумі профком студентів мав чималий бюджет. Тоді в студклубі, як структурному підрозділі профкому студентів, з'явилися штатні посади директора, художнього керівника та керівників гуртків. З’явилась можливість запрошувати на роботу професіоналів у галузі мистецтва.

У 1975-1982 роках директором СК був Олександр Бєліков – чудовий організатор та генератор усіх творчих починань. Під його керівництвом збільшується кількість гуртків художньої самодіяльності. Він додатково очолив Студентський театр естрадних мініатюр (СТЕМ), постанови якого випускники КІІ згадують і через 20 років на різних заходах у ДДМА, де збираються студенти минулих років.

Студклуб КІІ розростається до більш 100 осіб, а згодом, у 80-ті роки – до 300 осіб. «І, – як розповів колишній художній керівник Олександр Єременчук, – ці хлопці й дівчата могли зібратися за півгодини на будь-який концерт у будь-якій точці земної кулі». Під час виїзду агітбригад (була така форма поширення мистецтва в маленькі міста та села) навіть у два великих автобуса не могли поміститися колективи, які бажають виїхати з концертною трупою.

Студклуб жартома почали називати «Краматорским институтом искусств» (КІІ), та з’явились усілякі кафедри. На кшталт, кафедра художнього слова, кафедра струнних інструментів, кафедра хореографії та інші. Навіть на деяких звітних концертах конферансьє оголошував: «Виступає кафедра вокалу…», «Виступає кафедра хореографії…» та інші кафедри студклубу КІІ.

Актовий зал не міг вмістити  глядачів. Оперзагін комітету комсомолу, у якого були обов’язки слідкувати за додержанням належного порядку під час проведення заходу, насилу стримував натиск охочих потрапити на той чи інший концерти. Нерідко після концертів доводилося ремонтувати вхідні двері до другого корпусу.

У стінах КІІ крім інститутських культурних заходів відбувались і міські, наприклад, міські рок-фестивалі.

У 70-ті популярністю став користуватися КВК. Міські турніри між підприємствами Краматорська збирали багато глядачів у ПКіТ НКМЗ. Звісно, у командах грали випускники КІІ, які працювали на різних підприємствах міста і пройшли гарну підготовку в студклубі КІІ.

На таких турнірах усі роки, традиційно, перше місце журі віддавало команді НКМЗ. Єдиний раз, у 1977 року, журі присудило першість команді КІІ. У той рік більшість членів команди КВК КІІ була з колективу СТЕМ, де керівником був Олександр Бєліков. Це була команда досить ерудованих, дотепних і креативних хлопців і дівчат. Капітаном команди був студент механічного факультету Віктор Авакумов – постійний учасник СТЕМ, хороший актор, до вступу в КІІ закінчив циркове училище. У КВК-77 усі номери, усі відповіді на різні питання були найбільш вдалими в нашої команди. Команда КІІ була «на дві голови» вища за інші команди. Після останнього виходу команд, на сцені залишився Віктор Авакумов і привітав усі команди міста словами: «Ми вітаємо студентів КІІ, які грають за команди НКМЗ, СКМЗ, КЗТС, ЛіП!». Значення слів для кожного присутнього в залі разом з вишуканою акторською грою буквально підірвало зал. Присутні в залі скочили зі своїх місць і довго аплодували стоячи. Дехто з журі потайки, через плече, зі здивуванням спостерігав за залом. У результаті журі надали команді КІІ перше місце, адже майже всі, хто прийшов подивитись на змагання, навіть уболівальники інших команд, були в захваті від гри команди КІІ.

В історію студклубу великий внесок зробили ряд колективів х/с. Серед них окреме місце посідає оркестр «Від щирого серця» (кер. – Олександр Єременчук). За короткий час він виріс від ВІА до вокально-інструментального оркестру. У колективі грали 12 музикантів. Окрім традиційних для ВІА музичних інструментів, тут були духова та скрипкова групи. Оркестр працював професійно, грали по нотах, кожному музиканту писалися партитури. В оркестру був широкий жанровий спектр. Виконували все – естраду, класику, джаз, фольклор. У вишах області не було рівного за майстерністю колективу, тому вони традиційно протягом багатьох років посідали перші місця на обласних фестивалях.

Приблизно в той же час на металургійному факультеті талановиті хлопці створили ВІА «Світлячки». Вони привернули до себе увагу студентів не лише професійною грою, а й художнім оформленням. На лацканах піджаків у кожного учасника мерехтіла лампочка, це в напівтемряві зали виглядало досить ефектно.

Окремо необхідно розповісти про ВІА «Ширше коло» яке сформувалось зі школярів у палаці піонерів, а потім продовжили навчання в стінах КІІ.

«Почалося все з ВІА «Ширше коло», – розповів Олег Приходько, нині заступник декану факультету машинобудування. – З 1981 року я був у складі цього ВІА, що займався в палаці піонерів. А 1984 року його музичний керівник Микола Хорошайло перейшов на роботу до студклубу КІІ і привів із собою наш колектив «Ширше коло». Багато учасників на той момент були школярами, а потім стали студентами інституту».

Колектив постійно брав участь у виїздах інститутських агітбригад та інших концертах.

Через деякий час колектив змінив імідж і з'явився новий ВІА «Вояж». До його складу входили: Олег Горов (ударник), Костя Кондрашов, Сергій Савенков (бас-гітара), Віка Катренко (електроорган). У 1987-му відбулася зміна складу групи: Олег Горов пішов до армії, а замість нього за барабани сів Олег Приходько. Таким складом група брала участь у госпрозрахунковій агітбригаді студклубу КІІ.

Учасники ВІА «Вояж» закінчували КІІ та йшли працювати на заводи. До Євгена Лященка та Олега Приходька, що залишилися, 1991 року прийшли гітарист В'ячеслав Лі, бас-гітарист Ігор Грачов, Віктор Радкевич та Павло Євлахів. «Вояж» закінчив свою місію і утворився новий колектив – «Острів скарбів». Учасники почали писати та виконувати тільки свою музику. У це же час прийшла ідея записати компакт-диск зі своїми піснями. Вони стали першими компакт-дисками не тільки КІІ-ДДМА, а й міста Краматорськ. Запис музики було виконано в Донецькій студії звукозапису.

Час минав, хлопці вже закінчували КІІ. Після одного з фестивалів до гурту «Острів скарбів» підійшов краматорський продюсер Євген Жилін та запропонував виступати під його керівництвом на основі госпрозрахунку. Він же й надав звукову апаратуру. Хлопці прийняли цю пропозицію та продовжили свій творчий шлях уже за стінами КІІ.

До кінця 70-х років сформувалися традиційні напрями студклубу. Ними стали: СТЕМ (керував напрямом Олександр Бєліков), оркестр духових інструментів (керівник – Веніамін Колтун), ВІА (керував напрямом Олександр Єременчук), КВК (керував напрямом Віктор Авакумов), ансамбль бального танцю (керівник – Юрій Запорожець), естрадний танець (керувала напрямом Олена Палашек), Театр «МІМ» (керівник – Сергій Самарський), ансамблі гітаристів та класичної гітари (керував напрямом Віктор Корчак), ВІА та х/с чотирьох факультетів.

У 1982 році Олександра Бєлікова запрошують до Москви директором районного будинку культури, а на посаду директора студентського клубу було прийнято Володимира Пастернака. Як людина, яка мала спеціальну освіту і була великим ентузіастом театрального мистецтва, він зумів вивести багато колективів художньої самодіяльності на професійний рівень. Володимир Пастернак піклувався про те, щоб керівниками колективів художньої самодіяльності були професіонали зі спеціальною освітою і визнанні спеціалісти.

На той час обком профспілок надав профкому студентів КІІ другу посаду художнього керівника і додатково ще дві ставки керівників гуртків х/с. В обов’язки керівника х/с студклубу увійшла також практика слідкували в студклубі за професійним рівнем колективів у своїх жанрах, також надавати практичну допомогу факультетській самодіяльності. А кожен художній керівник був закріплений за двома факультетами для надання практичної допомоги факультетській самодіяльності.

Досить струнку структуру набуває система культурно-масових заходів, які проводяться в інституті. Концерти відрізнялися високою організаційністю і професіоналізмом, а перед початком деяких концертів глядачам навіть видавали програмки.

У 80-ті роки в студклубі КІІ виросло багато талановитих колективів. Це ВІА «Чародії» (керівник – Олексій Перескоков), «Іскри» (керівник – Михайло Лисенко), «Обрій» (керівник – Сергій Кременський), «Мезонін» (керівник – Станіслав Бородавкін). Окрім концертної діяльності вони забезпечували «живу музику» на танцювальних вечорах після концертів.

Колективи художньої самодіяльності протягом 1983–1987 років на різних обласних оглядах та конкурсах були лише серед переможців.

У 1981 році зародився театр пантоміми «МІМ», першим керівником якого став студент Сергій Самарський. Виступи театру «МІМ» під час будь-якого концерту глядачі чекали з нетерпінням.

Після закінчення КІІ Сергій Самарський керував відомим театром «Сусіди», а нині є режисером відеогрупи.

Учасник колективу Вадим Набоков нині є актором одеського театру «Каламбур».

Жоден захід студклубу не проходить без участі Сергія Ленкевича, який не лише забезпечував матеріальний розвиток студклубу, але й сам керував деякими колективами. Особливо значущою була його роль в організації дискотек. Адже у 80-ті роки з'явилася мода на камерні танцювальні вечори – дискотеки.

Ентузіасти розпочали обладнання дискотеки КІІ, а керував колективом дискотеки Сергій Ленкевич. Не можна сказати, що все було гаразд. Адже потрібна була спеціальна звукова та освітлювальна апаратура, а головне – спеціальне приміщення зі звукоізоляцією. Для дискотек студенти обладнали приміщення в гуртожитку №3, який охрестили «скляшкою». Однак ні матеріалів, ні обладнання для студклубу не виділялося. Оформлення велося на ентузіазмі студентів. Раніше, наприкінці 70-х років, студенти більш-менш довели до ладу приміщення для проведення вечорів, але до бажаного професійного рівня було далеко. І тоді на профспілковій конференції студентів голова культмасової комісії профкому Андрій Завгородній та член колективу дискотеки Віктор Рудь виступили із серйозною критикою на адресу ректорату. На конференції був присутній проректор з навчальної роботи, професор Віктор Потапкін. Він дослухався до слів студентів і наступного дня призначив куратором студентського будівництва Олександра Ісаєва, доцента кафедри «Деталі машин», і наказав господарській частині виділити чи придбати для дискотеки всі необхідні матеріали та інструменти.

На фотографії ви бачите перший колектив дискотеки: Юрій Рудь, Роберт Мосьпан, Андрій Завгородній, унизу Євген Герчиков. На стіні за їхніми спинами незабаром буде змонтовано світломузичний екран, який прикрасить багато вечорів. Та й безліч іншої дискотечної апаратури виготовляли студенти самостійно.

За допомогою ректорату обладнання дискотеки пройшло швидко. Приміщення вийшло досить презентабельним. У ньому аж до 2000 року проводились дискотеки, вечори кафедр, спеціальностей та інші заходи.

У 80-ті роки були створені та виросли до професіоналізму драматичний театр та колектив читців (кер. – Володимир Пастернак), театр «Ляльки на естраді» (кер. – Валентина Пастернак), хор та вокал (кер. – Любов Карачарова), ВІА «Романтик» (кер. – Сергій Кременський), ВІА «Мезонін» (кер. – Бородавкін), ізостудія, якою керував народний художник України (на жаль, його прізвище забуте в історії).

У студклубі налічувалося 18 колективів х/с. Обком профспілок дуже часто формував журі на різні фестивалі з-поміж співробітників студклубу КІІ.

1986 року Володимиру Пастернаку довелося піти з посади директора через відмінності поглядів із секретарем парткому в питаннях розвитку х/с КІІ. У ті часи думки чи ідеї партійних очільників (навіть дилетантські ідеї) були остаточними і не підлягали сумнівам. Одна з ідей «розвитку» х/с від парткому полягала в тому, що студенти повинні вибігати на перерву з гармошкою. Грати на гармошці, хором співати і танцювати у всіх корпусах і на всіх поверхах. Студентів для цього повинні були організовувати студентські культорги груп, а загальною організацією повинен був займатися студклуб. Так виглядало, на погляд парткому, збільшення масовості х/с. Під цю ідею секретар парткому навіть знайшов викладача з кафедри математики, який вмів грати на гармошці і зобов'язав його грати на перервах між парами. Що він деякий час і робив.

Навіть вищий навчальний заклад не обійшов маразм керівної, на той час, комуністичної партії.

Це була не єдина «ідея» партії. Професіонали студклубу, керівники гуртків, а інколи і студенти, опирались такому дилетантському втручанню в культуру. Але, на жаль, і в колективі студклубу знайшлись ті, хто з різних причин, а частіше з причини страху і самозбереження, почали підтримувати секретаря парткому. Конфлікт продовжувався рік і ніякі бесіди між головою профкому студентів і секретарем парткому з метою припинити конфлікт не мали результату.

Розгром студклубу тривав планомірно.

Директор звільнився. Тоді ж пішли з роботи і деякі керівники гуртків та низка студентів.

У ті часи профком студентів не знайшов директора такого рівня, якими були попередні директори Бєліков і Пастернак.

І хоча всі наступні директори були фахівцями у своїх жанрах, відродити колишню славу студклубу їм не вдалося. На жаль, це були останні професійні директори, а не на волонтерських засадах. Починалися роки перебудови, і людей хвилювали прагматичніші питання.

Однак, сутність людини є така, що матеріальні категорії не можуть посідати основне місце, люди все одно прийдуть до своїх духовних засад. І тоді студентський клуб відродить свою колишню славу.

У роки перебудови почались перші експерименти з госпрозрахунковими колективами. Агітбригади КІІ їздили по маленьких містах та селах, заробляючи гроші своєю творчістю. Усе було офіційно, після кожного виступу підраховувалися корінці квитків, музикантам платили зарплату і невелику суму мав студклуб для поточних потреб.

Організацією поїздок, переговорами та договорами займалася Олена Палашек, директор студклубу. Зазвичай один виїзд тривав кілька днів. Ночували, де могли: у наданих колгоспами приміщеннях, у школах, у спортивних залах. Сергій Ленкевич постійно спав з апаратурою в автобусі, адже це якась та цінність.

1987 року в актовому залі КІІ проводився ІІ рок-фестиваль Краматорська. У ньому брали участь багато рок-груп, підприємств регіону. ВІА «Вояж» посів ІІ місце. На фото зображено вручення грамоти колективу секретарем комітету комсомолу Олександром Ворошковим за підсумками ІІ рок-фестивалю. Після фестивалю учасники групи мали серйозну розмову з заступником секретаря парткому КІІ з ідеології через костюми та аксесуари. Адже «Вояж» позиціонував себе інститутською рок-групою, а їх вигляд, на ті часи, був екстравагантним і тому «неприпустимим». Навіть була погроза виключення з інституту.

Як на думку людей, які вже 30 років живуть у вільній Україні, одяг музикантів був пристойним (дивись фото): це темні піджаки й білі штани, сорочки з краватками або краватками-метеликами. Але і це, на погляд комуністичної партії, було «неприпустимим». Що ж, «під завісу» маразм комуністичної партії міцнішав.

Наприкінці 80-х років ВІА КІІ грали на госпрозрахункових дискотеках, які організовувалися в приміщенні кафе «скляшці» гуртожитку №3. Ці дискотеки становили конкуренцію навіть кафе «Молодіжне», адже вхідний квиток коштував дешевше, тому студенти йшли до «скляшки». У барі «скляшки» були кавовий апарат й апарат для морозива. Можна було купити тістечко, а кава коштувала 19 копійок. Цілком по кишені студентів.

Та надворі були вже 90-ті і розвал СРСР.

У лихі 90-ті культура була кинута напризволяще.

У 1991 році профспілки всіх рівнів почали економити. У результаті були знищені профспілки студентів, а у вишах з’явились так звані об’єднані профспілки. Разом з профспілками студентів зникло фінансування студклубів і студентських будинків культури. Професійні керівники гуртків розійшлися по інших установах. У вишах уже ніхто не турбувався про якість вокалу, хореографії, художнього слова та інших жанрів, а директорів студклубу призначала адміністрація, як правило, з числа викладачів вишу, які не мали професійної освіти. Це не могло не вплинути на якість художньої самодіяльності. На сьогодні серед студентів є тільки поодинокі самородки, які самотужки оволодівають знаннями теорії і навичками в різних жанрах мистецтва і піднімаються до професійного рівня.

Але віримо, що духовна складова нації переможе і з нею відродиться і слава студентського клубу КІІ-ДДМА.

Вячеслав Медведєв, головний редактор медіагрупи «Академія»