- Деталі
-
Опубліковано: П'ятниця, 17 березня 2023, 13:55
Ми відкриваємо ще одну цікаву сторінку історії КІІ–ДДМА. Це історія діяльності Туристського клубу. Хотілося б висловити велику подяку Віктору Проценку, Олегу Шамшину, Юрію Руденку, спогади та записи яких у щоденнику турклубу допомогли в написанні історії КІІ.
Початок циклу публікацій ви можете прочитати за посиланнями:
Родоначальником туризму в КІІ є д-р техн. наук, професор кафедри «Деталі машин» Всеволод Попов. Він був не тільки талановитим вченим і викладачем, а й людиною, закоханою в рідну природу, людиною, яка могла проміняти тепло квартири на намет біля річки та академічний портфель – на важкий, промоклий від дощу рюкзак. Романтику далеких мандрівок він прищепив багатьом викладачам та студентам КІІ. Один із них – викладач кафедри «Деталі машин» Станіслав Сервірог, який багато років був головою Туристського клубу КІІ.
Станіслав Сервірог
Всеволод Попов
Часом заснування Туристського клубу КІІ–ДДМА вважається 1978 рік. Тоді група ентузіастів туризму, серед яких були Станіслав Сервірог, Борис Харчевніков, Володимир Уткін, Сергій Афонін, Володимир Плеханов та інші, зібралася в маленькій кімнатці гуртожитку №3 для розробки планів створення клубу туристів у КІІ. Оформилися дві секції: водна та гірська.
І розпочалися перші організовані туристські походи. Ректорат надав невеличке приміщення в цоколі гуртожитку № 3, де туристи готували своє спорядження.
На той час туристи користувалися спорядженням, яке було на кафедрі фізичного виховання. Згодом це спорядження перейшло на баланс туристського клубу. Це були байдарки «Салют» та «Таймень», рюкзаки конструкції Абалакова та Ярова, намети та різні туристські дрібниці. Оскільки в спортивних магазинах 1970-х років був дуже мізерний асортимент спорядження, то члени клубу виготовляли його самотужки.
Абалаков Євген Михайлович – скульптор та альпініст, заслужений майстер спорту СРСР з альпінізму. Здійснив у 1933 році першосходження на пік Ісмоїла Сомоні (7495 метрів) на Памірі (інші назви – пік Сталіна, пік Комунізму). Здійснив сходження щонайменше, ніж на 50 вершин, на деякі з них – під час Другої світової війни у складі військ червоної армії, яка воювала в Памірі з фашистською Німеччиною. Проводив наукові дослідження, вивчав і позначав на картах гірські хребти і льодовики Паміра і Тянь-Шаня. Створив конструкцію рюкзака, яким користуються спортсмени туристи до сьогодні. Вбитий у 1948 році співробітниками НКВД.
Яров Аркадій Васильович – майстер спорту з альпінізму. Створив конструкцію рюкзака, який назвали його іменем.
Турклуб КІІ налагодив зв’язки з іншими турклубами: з НКМЗ, який на той час позиціонувався як міський турклуб з правом випуску на водні і гірські маршрути I, II і III категорій складності, а також з турклубом СКМЗ, у якому була секція парусного туризму. Також подав відомості про себе в обласний турклуб.
Поступово про наш турклуб дізнавались студенти, які мріяли про романтику далеких подорожей і приходили в цей незвичайний колектив. У середині 80-х років водна і гірська секції налічували понад двісті учасників. Наймасовіший приплив студентів до різних секцій був у 1981 році, коли турклуб узяв на себе обов'язок проводити з першокурсниками походи ГТО (у ті часи був такий військово-спортивний комплекс – «Готовий до праці та оборони», за яким виставлявся залік на кафедрі фізвиховання КІІ). Похід ГТО передбачав, що першокурсники шикувались у колони, і під керівництвом викладачів кафедри фізвиховання йшли до Абазовки і назад. Переміщення в колоні під контролем викладачів було досить нудним заняттям. Турклуб запропонував свою професійну участь. Адже члени нашого турклубу на той час уже здійснили по одному, а то і по два категорійні походи під керівництвом досвідчених туристів з турклубу НКМЗ, а також походи з турклубом КІІ і мали деякий досвід. Пропозиція сподобалася всім.
Спочатку турклуб не міг охопити всіх першокурсників, тому вибрали один факультет – «Автоматизації процесів обробки металів тиском». Маршрут обрали досить складний для початківців, але інтересний. По лісам зі Святогірська до Щурового з обідом у польових умовах. У наступні роки маршрут трохи зменшили. Похід з туристами був набагато цікавішим. Адже туристи вже досконально знали цей маршрут і могли по ходу пересування розповідати щось цікаве. І хоч деякі першокурсники стерли ноги до крові, але настрій був хороший.
Деякі студенти, що пройшли похід ГТО під керівництвом турклубу, згодом вливались до складу клубу.
З новими учасниками проводились теоретичні заняття, походи вихідного дня, орієнтування на місцевості, методи виживання та медична підготовка. Слід зазначити, що з моменту зародження клубу була добре поставлена туристична підготовка. Адже вміння вижити та безпека є одними з головних складових походу. Кожен новий член турклубу проходив початкову туристичну підготовку (НТП), яку дозволялося проводити безпосередньо в Турклубі КІІ. Потім він допускався до походу І категорії складності. Для участі в походах II та III категорій складності необхідно було пройти середню туристичну підготовку (СТП).
У цьому нам допомагав Турклуб НКМЗ, який мав право на таку підготовку та право з випуску груп на маршрути ІІ категорії складності. Завдяки гарній постановці навчання, у Турклубі КІІ не було серйозних нещасних випадків.
Клуб розростається та стає головним місцем збору всіх романтиків. Члени турклубу вже забезпечують проведення навчальних походів ГТО для студентів двох факультетів – і це були справжні походи, – а студенти двох інших факультетів їм заздрили. Діяльність турклубу підтримує ректор КІІ професор Лев Соколов. Тому 1980 року ректорат КІІ орендує для турклубу підвальне приміщення на проспекті Миру (зараз там фітнес-центр). Приміщення було не в кращому стані, і студенти щодня після пар упорядковували його. У новому приміщенні були обладнані кімнати з цільовим призначенням: інструкторська, де проводилося планування походів і випуск на маршрути. Згодом там накопичилася туристська література і звіти про походи з фотографіями, картами і різними схемами, які використовували інші туристи для підготовки до походу. Були обладнані кімнати для гірників та водників з великими картами і стапелями для ремонту байдарок. Гордістю турклубу була майстерня з металорізальними верстатами, де можна було зробити навіть складні туристські пристрої. У фотолабораторії з двома фотозбільшувачами проявлялися плівки і друкувалися фотографії. Був також великий склад, де зберігалися байдарки, рюкзаки та інше знаряддя.
Коли виникла потреба в масовому проведенні тренувань на місцевості, 1981 року, ректорат погодився на проведення тренувань з осені до весни в спортивно-оздоровчому таборі «Промінь». Членами клубу було реконструйовано двоповерховий будинок для зимового притулку. Замість «буржуйок» там побудували кам'яні пічки, які зберігали тепло цілу ніч. «Промінь» стає основною зимовою тренувальною базою турклубу.
У міжсезоння, щосуботи-неділі члени клубу виїжджали на «Промінь». Туристи згадують: «У суботу вранці на лекції в похилих аудиторіях (тоді заняття проводилися і в суботу) члени турклубу заходили з рюкзаками. Ми не могли дочекатися закінчення пар, а дочекавшись – поспішали на залізничний вокзал, і через годину їзди електричкою дружним гуртом вивалювали на станції Брусин та йшли на турбазу». Ті, кому не вистачало місця в будиночках восени і навесні, ночували в наметах на найближчих лісових галявинах.
«Промінь». Заготівля дров
Були досліди ночівлі і в зимових умовах на снігу. Випробовувалися різні варіанти пічок для наметів. Найбільш оригінальну конструкцію – трубковий обігрівач – сконструювали Леонід Брусиловський з Ігорем Тишкевичем, Сергієм Герасимовим і Дмитром Косолапом. У ній від багаття по трубах до намету йшло гаряче повітря. Підкладати дрова в багаття можна було не вилізаючи з намету і зі спального мішку. Така конструкція досить добре обігрівала намет. Леонід Брусиловський досить багато разів випробував її при різних температурах, навіть нижчих за -20 градусів за Цельсієм, а зауваження виправляли всім колективом.
За час із 1978 до 1984 років було пройдено безліч походів по горах Кавказу, Карпат, озерах Карелії, річках України, Прибалтики, Кавказу.
Карелія. Проходження порога
Багатьом досі пам'ятний героїчний пішоводний похід по Саянах, де наші хлопці з катамаранами за плечима довго йшли в тайзі з обмеженням у їжі. Натомість повернулися з масою вражень, ведмежою шкірою та оленячими рогами. Після кожного походу з'являлися історії та фрази, які ставали фольклором турклубу та переростали в приказки або анекдоти. А випадки із життя туристів ставали легендами. Одною з таких легендарних фраз стала: «Собаці – собача смерть!», кинута Вадиком Кулешовим, коли він вранці в горах одягав на спину важкий мокрий рюкзак. Ця фраза стала приказкою у гірських походах. Навіть звернення «собака» між туристами стало синонімом слів «друг», «товариш».
Спорядженням, з яким розпочали походи учасники клубу, були рюкзаки конструкції Ярова та Абалакова, замість котлів були семилітрові оцинковані відра, брезентові намети на клевантах, ватяні спальники, поролонові килимки. Їжа готувалася тільки на багатті.
Пізніше з'явилися бензинові примуси «Турист» та «Вогник», але вони часто не витримували навантажень і спалахували. Пізніше з'явився примус «Джміль», який відрізнявся більшою надійністю. Проблемою було і транспортування бензину. Було безліч скандалів у поїздах, адже його запах поширювався на весь вагон. Пізніше прийшла ідея транспортувати бензин у запечатаних епоксидною смолою аерозольних тюбиках, з яких бензин не просочувався. Усі члени турклубу цілий рік збирали порожні аерозольні балончики. Але кашу із запахом бензину туристи запам'ятали на все життя. Намети від дощу накривалися спаяними поліетиленовими смугами, які гриміли на вітру і не давали спати всю ніч. Коли в турклубі була обладнана швейна майстерня, туристи почали виготовляти капронові намети – типу «Памірка» та «Напівбочка» з легкими тентами і шити туристський одяг.
Учасники самостійно ремонтували та виготовляли своє спорядження. За цим заняттям вони часто не помічали, що настала ніч, так їх це захоплювало.
Традиційно, кожен вересень на стенді в 1-му корпусі КІІ вивішувалися фотозвіти про походи. Звіти і фотозвіти про похід надсилалися і в обласний турклуб, який надавав підтвердження про рівень кваліфікації учасників походу. Це було важливо тому, що в спортивному туризмі існували правила і обмеження, яких необхідно було додержуватись. Наприклад, турист, який пройшов похід I категорії складності, отримує право керувати іншим походом тієї ж категорії складності. Також він допускався до участі в поході II категорії складності. Для участі в поході III категорії додатково треба було пройти навчання за програмою «Середня туристська підготовка». Було ще багато правил і обмежень, які запобігали нещасним випадкам.
Походи запам'ятовувалися не тільки пройденими трасами, а й відпочинком. Щовечора наші туристи збиралися біля багаття і ділилися веселими історіями та розповідали похідні «страшилки». Але головною особливістю кожного походу була гітара. У кожній похідній групі було кілька гітаристів. А коли на «Проміні» всі вони збиралися, то влаштовували незвичайні концерти! Гітара переходила з рук до рук, і звучали різні пісні.
Життя клубу кипіло, учасників ставало дедалі більше. Довелося кожній туристичній групі виділяти конкретний день на тиждень для роботи в клубі, інакше в приміщенні було не проштовхнутися. У клубу були дружні відносини з альпіністською секцією КІІ. Голова секції – старший викладач кафедри фізичного виховання Олександр Сиряченко прихильно ставився до туристів. Завдяки його старанням багато туристів побували в альптаборах, стали розрядниками з альпінізму.
На гірській трасі
Завідувач кафедри фізичного виховання Володимир Філінков помітив рівень підготовки членів турклубу та запропонував найбільш підготовлених туристів включати до ГСС. Члени ГСС звільнялися від занять фізкультурою. Для них виділявся час для загальнофізичної підготовки, до якої входили: біг, гра у волейбол, баскетбол та скельні заняття.
1982 року в клубі з'явилася важлива традиція. Весною туристи допомагали Краснолиманському лісництву у висадженні саджанців сосен. Така традиція почала називатися «Днем лісу». Щороку за один виїзд турклуб висаджував 10–15 га лісу. За це лісництво дозволяло заготовляти дрова в лісі для топки печей.
«День лісу». Посадка сосен
У зимові канікули на «Проміні» збиралася велика компанія туристів. Час проводили весело: ходили вночі лісом, заготовляли на змерзлих болотах дрова, до поясу в снігу, каталися на лижах, грали в хокей на льоду затоки Сіверського Дінця, а вже затемна приходили в будиночок і відігрівалися в теплі.
Уночі, лежачи на двоярусних ліжках, які самі сконструювали, слухали, як тріщать у грубці дрова і дивилися на відблиски вогню на стінах. Лунали тихі пісні гітаристів, під ці пісні туристи засинали. Там же, на «Проміні», 1983 року народилася ще одна цікава та корисна ідея.
Туристи вирішили запрошувати на відпочинок академічні групи. Це було реалізовано через профком студентів. Щонеділі дві академічні групи за погодженням з профкомом вирушали з туристами на «Промінь». Кожній групі призначався інструктор зі складу керівників туристських груп. Він навчав невмілих студентів виживання в умовах лісу, а саме: топити піч, готувати їжу, пиляти дрова та ін. Удень інструктор організовував прогулянки лісом, тренував у доступних для них туристських навичках: правильно ставити намет, розпалювати багаття, орієнтуватися на місцевості. Для студентів це був незабутній відпочинок, а для інструкторів – хороше тренування з психології і керівництва ненавченим натовпом.
«Промінь». Хокей з іноземними студентами
З 1984 року вже досвідчені керівники туристських груп закінчували інститут. Вони йшли служити в армію або працювати на завод. Досвідчені туристи добре поповнили турклуби підприємств, але не забували і свою alma mater.
Настав час «перебудови», і матеріальне стало перемагати романтику. Склад нашого турклубу значно зменшився.
1986 року в турклубі з'явилася секція вітрильного туризму. Разом із головою турклубу Станіславом Сервірогом її організував Вячеслав Медведєв.
Вячеслав Медведєв
На багато років вітрильна секція стала найчисельнішою секцією Турклубу КІІ, адже романтика морських походів не може залишити байдужим жодного туриста. У цей час модернізувалися байдарки, підвищувалася їхня плавучість і шилися вітрила. З наявних байдарок найкращі морехідні якості показала модель «Таймень». Її обладнували щоглою, на якій піднімались два паруси: грот і стаксель. З боків встановлювались аутригери для збільшення плавучості при нахиленні байдарки. Посередині робився шверт колодязь і встановлювався шверт для збільшення бокового опору. Шверт разом з парусами забезпечував хід до вітру під гострими кутами. Чим старанніше були зшиті паруси, чим у них краще була витримана форма та зроблено шверт потрібної площі, тим гостріше до вітру йшла байдарка. Згадаємо, що на змаганнях старт розташовується напроти вітру, це забезпечує від самого початку відсів неякісних конструкцій суден і невмілих команд, які поганенько ходять галсами.
Вітрильна секція на змаганні
«Кубок Донбасу»
Вітрильною секцією виконувались походи Азовським морем. Фактично, у морі не було жодної затоки, жодної бухти, де б не побували туристи КІІ.
Наші дні
На початку 90-х років на пенсію йде Станіслав Сервірог, і головою Туристського клубу стає Вячеслав Медведєв. Основною проблемою тих років було утримання приміщення клубу. Інститут уже не мав коштів на оренду приміщення, тому декілька років у сплаті оренди допомагали спонсори. У той час тривали морські, водні та гірські походи, але кількість груп з кожним роком зменшувалась.
Велику допомогу в гірських походах надавали наші досвідчені випускники. Продовжувалася участь у туристських змаганнях та підвищенні кваліфікації.
Крим. Гірський похід
Але в 1995 році через гіперінфляцію спонсорська допомога припинилася. Майно турклубу довелося перевезти в маленьке підвальне приміщення гуртожитку № 3. При переїзді багато, в основному саморобне спорядження, було втрачено, оскільки будівельники фітнес-центру зайшли до ще не звільненого приміщення і добре в ньому «погосподарювали». Турклуб фактично викинули з насидженого гнізда. Туристське спорядження, що залишилося, збереглося до найкращих часів.
Такі проблеми були і в інших турклубах міста. Згортали свою діяльність і втратили права на випуск груп на категорійні маршрути турклуби НКМЗ та СКМЗ.
Але не буває колишніх туристів. Досвідчені члени Турклубу КІІ разом з туристами НКМЗ самоорганізовувалися та продовжували походи. Їхня допомога згодилася під час відродження Турклубу ДДМА.
2004 року в ДДМА відбувається відродження туристського клубу. Він уже не такий численний, як раніше, але все ж серед студентів таки залишилися ще люди, які отримують духовне задоволення від спілкування з природою. Ректоратом було виділено приміщення в гуртожитку №2, а головою клубу був призначений Борис Харчевніков.
Борис Харчевніков
Нове покоління туристів уже встигло здійснити походи Сіверським Дінцем, у Карпатах і на Кавказі. Деякі з хлопців піднялися на найвищу точку Європи – Ельбрус! І як було відзначено самими учасниками (минулого та нинішнього) Туристського клубу в історичному щоденнику клубу, їх об'єднує одне:
«Ми щороку готові невтомно топтати грудневі-лютневі сніги, в очікуванні безмежних квітневих розливів Дінця. Нам подобається травневий спів соловейки в полях за селом Богородичне, ми можемо тижнями годувати червневих комарів у Святогіррі.
Нас не зігнути важкими липневими рюкзаками на підйомі, ми ні на що не проміняємо крик пугача і зорепад у серпні, ми зачаровані нічним вересневим шумом брусинських сосен. Ми вважаємо, що рік минув даремно, якщо не сфотографували золоту осінь у жовтні. Ми можемо годинами сидіти біля застиглого листопадового Сіверського Дінця. А їжу, яку ми беремо на два дні, ми і зараз можемо розтягнути на тиждень».
Така коротка, але яскрава сторінка історії КІІ-ДДМА. А в Турклубі ДДМА після війни, сподіваємось, будуть завжди відкриті двері для тих, хто не втратив іскру романтики і в наші непрості часи.
І наприкінці – дві походні історії з багатого туристської фольклору.
Лютий 1982 р. У лижному карпатському поході група ночувала в одному з місцевих притулків під назвою «Бескид». Ліжка були двоповерхові. Між ліжками стояли тумбочки. На одну з них Юра Морозов поставив (!) свої тиждень не прані шкарпетки. На зауваження дівчат – Люби Курбатової та Ірини Микаловської, відповів: «Ну й що, що вони не прані, вони ж білі!»
***
«Пугалка» від Станіслава Сервірога. Станіслав був чудовим оповідачем. Найфантастичнішу історію він міг розповісти так, що в неї вірили навіть досвідчені туристи.
Наводимо одну з його «страшилок». «На околиці села Синичине, у глиняному будинку, що розвалюється, живе стара бабка-відьма. Її називали бабкою з зубом. Від старості її обличчя вкрилося глибокими зморшками, зуби випали. З рота виглядає лише один довгий жовтий зуб. Ночами, коли туристи сплять у своїх наметах, вона непомітно підходить, розрізає нігтем брезент і мацає своїми крижаними кістлявими пальцями обличчя туристів. Невідомо, кого вона шукає і чого хоче, але цим вона сильно лякає людей. Уже скільки разів її хотіли за це покарати. Стежили за нею, коли вона йшла додому, забігали слідом за нею до хати, але ніколи її не знаходили в будинку. Тільки гойдались під вітерцем протягу розвішані пучки сухих трав та скрипіла на петлях напівзгнилі двері».
Після такого оповідання «молодняк», який приходив у клуб, тулився один до одного і боявся вночі без потреби вийти на вулицю.
Вячеслав Медведєв, головний редактор медіагрупи «Академія»