
21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Мова – це більше, ніж слова. Це пам&...
П'ятниця, 21 лютого 2025Ученість — солодкий плід гіркого коріння.
Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів
Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.
Важлива не кількість знань, а якість їх.
Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.
Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.
Бич людини - це уявлюване знання.
Знання - сила.
Знання - знаряддя, а не ціль.
Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.
Я підрахував свої роки і виявив, що в мене залишилося менше часу на життя, аніж прожите.
Я почуваюся такою дитиною, яка виграла коробку з цукерками: перші з'їдає із задоволенням, але коли вона розуміє, що залишилося лише кілька, то дійсно починає їсти їх із задоволенням і смакуючи.
Я не маю часу для нескінченних конференцій, присвячених статутам, законам, процедурам і внутрішнім правилам, знаючи, що нічого не буде досягнуто.
У мене немає часу терпіти абсурдних людей, які поводяться не відповідно до їхнього віку.
Я не маю часу на боротьбу з посередністю. Я не хочу бути на зборах, де накачуються его.
Я не можу терпіти маніпуляторів та опортуністів. Мене турбують заздрісні люди, які намагаються дискредитувати більш здібних, щоб захопити собі їхні позиції, таланти та досягнення.
Мені залишилося замало часу, щоб обговорювати заголовки. Я не хочу цього, бо моя душа поспішає. Занадто мало залишилося цукерок в упаковці.
Я хочу жити з людьми, які дуже людяні. Люди, які можуть сміятися зі своїх помилок, які досягли своїх успіхів. Люди, які розуміють своє покликання та не ховаються від своїх обов'язків. Ті, хто захищають людську гідність і хочуть лише бути на боці істини, справедливості та праведності. Це те, що робить життя гідним життя.
Я хочу оточити себе людьми, які знають, як торкатися серця інших. Люди, які через важкі удари життя навчилися зростати та зберегли ніжні дотики душі.
Так, я поспішаю, я поспішаю жити з інтенсивністю, яку може дати тільки зрілість.
Я намагаюся не марнувати жодної з цукерок, які мені залишили. Я впевнений, що вони будуть смачнішими, ніж ті, які я вже з'їв.
Моя мета – досягти кінця, у згоді із самим собою, з моїми близькими та совістю.
Ви думали, що у вас два життя, і раптом ви розумієте, що у вас було і є тільки одне.
Поема Маріо де Андраде (Сан-Паоло 1893–1945),
поета, письменника, есеїста та музикознавця,
був одним із засновників бразильського модернізму