Донбаська державна
машинобудівна академія

СПРАВА В ТОМУ...

Деталі

Опубліковано: Четвер, 19 травня 2022, 13:27

П’ять років тому, коли я виїжджала з Донецька і плакала цілодобово, як сильно не хочу їхати з дому (навіть окупованого), – Бердянськ став для нашої родини порятунком. То був ковток свіжого повітря після кількох років окупації Донецька на той момент. У прямому розумінні, коли ти тільки перетинаєш український кордон, бачиш український прапор і просто з полегшенням видихаєш – ти вдома. Зараз уже так багато людей розуміють наші почуття тоді.

Жити в окупованому місті – це катування. Коли все твоє нутро не приймає те, що відбувається довкола, але ти змушений там бути. На цьому моменті всі особливо розумні розумники зазвичай кажуть: «Усі, хто хочуть – можуть виїхати». Але не можуть. У житті, на жаль, не завжди працює ця штука, коли «захотів і все одразу вийшло».

І ось тепер окупований і Бердянськ. «Людьми», які прийшли нас рятувати. Рятувати від дому, роботи, продуктів, ліків, навчання, планів, рятувати нас усіх від нормального життя.

Ми заперечували наш від'їзд до останнього. Це коли ти розумієш, що залишатися далі вже неможливо, але хапаєшся за найменшу надію залишитись удома.

Але… Останнім часом ми звикаємо до нашого нового, але сподіваюся тимчасового будинку. Це знаєте, коли звикаєш так, щоб особливо не звикнути, і чекаєш, ну коли ж можна буде повернутися…

Ілюстраторка Олександра Санчес