- Деталі
-
Опубліковано: Неділя, 10 березня 2024, 19:34
Цю пісню українці знають з перших акордів, а її слова закарбовані в нас на генетичному рівні. Йдеться про Державний гімн України «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Саме 10 березня 1865 року – у день роковин смерті Тараса Шевченка – у Перемишлі вперше публічно виконали цю пісню, яка дуже швидко стала популярною в українській громаді як на заході, так і на сході України.
Згідно з наказом Кабінету Міністрів у 2021 році, День Державного гімну України щорічно відзначається 10 березня в пам’ять про перше публічне виконання цієї пісні.
Під час повномасштабного вторгнення Росії гімн став справжньою підтримкою українського народу та символом незламності нашої віри в національну ідею.
Його співають діти у бомбосховищах, виконують наші відважні захисники та захисниці перед наступом, його часто можна почути на радіо та телебаченні.
Адже під час співу ми всі єдині – велика нація, яка плекає свої традиції та культуру. А відтак жоден ворог не може зламати наш внутрішній стрижень.
Історія свята
Якось у 1862 році український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський влаштував зібрання просвітницької організації Громада, на яку прийшли сербські студенти.
Вони навчались у Київському університеті (нині це Київський національний університет імені Тараса Шевченка) й почали співати свою патріотичну пісню.
Тоді Чубинський різко підвівся і пішов в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з написаним текстом пісні «Ще не вмерла Україна».
Вона швидко поширилась серед українофільських гуртків, а за кілька місяців шеф жандармів князь Долгоруков наказав вислати Чубинського в Архангельську губернію «за шкідливий вплив на простолюдинів».
Та про вірш не забули. У листопаді 1862 року його текст опублікували у львівському журналі Мета. А відомий композитор та священник Михайло Вербицький написав до нього музику.
Цю пісню намагались знищити як білогвардійці, так і більшовики. Але всі їхні намагання придушити голос українського народу були марними. Адже слова та музика були написані не на папері, який спалювали російські кати, а в душах людей.
За часів УНР та ЗУНР пісню почали перекладати різними мовами та публікувати не тільки в українських містах, а й в Австрії, Німеччині, Канаді, США та інших країнах з великою українською діаспорою.
15 березня 1939 року пісня стала офіційним гімном Карпатської України, хоч саме державне формування проіснувало недовго. У Наддніпрянщині «Ще не вмерла Україна» поширювалась підпільно, оскільки була забороненою спершу в Російській імперії, а потім у СРСР.
Зрештою, Верховна Рада України офіційно ухвалила музичну редакцію гімну 15 січня 1992 року. А 6 березня 2003 року з ініціативи тодішнього президента Леоніда Кучми парламент ухвалив Закон Про Державний Гімн України, у якому слова «Ще не вмерла Україна» замінили на «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Офіційно затверджений Державний Гімн України складається з одного куплету та приспіву:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Гімн України набув значної популярності в ході масових протестів у країні у 2004 та 2013 роках.
У Новорічну ніч 2014 року на Майдані Незалежності разом заспівали гімн майже півмільйона українців, що стало «світовим рекордом».
Глибинне значення кожного слова гімну українці усвідомили з початком повномасштабного вторгнення російських військ. Слова «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» стали пророчими, а українці вкотре довели, що готові до кінця боротися з ворогом за свою незалежність.
Нині українці зі словами гімну перебувать на фронті, в окопах та боях, виборюючи суверенне право нашої держави бути вільною, демократичною та незалежною державою.
