- Деталі
-
Опубліковано: П'ятниця, 26 квітня 2024, 16:08
У цей день пам’ять переносить нас до важких днів Чорнобильської аварії – однієї з найбільших техногенних катастроф людства.
Ми завжди пам’ятаємо про подвиг і жертву Героїв, які ціною свого життя врятували мільйони. А наслідки цієї трагедії є застереження для тих, хто не вивчив ці страшні уроки історії.
«26 апреля 1986 г. в 01 час. 25 мин. в помещении 4-го энергоблока Чернобыльской АЭС при подготовке его к плановому среднему ремонту произошел взрыв с последующим пожаром, который вскоре был ликвидирован, – інформував про аварію на Чорнобильській АЕС 28 квітня 1986-го голова КГБ УРСР Степан Муха першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького. Повідомлення, насправді, не відображає справжніх масштабів трагедії, ліквідувати аварію – От взрыва обрушился шатер перекрытия реакторного и кровля машинного залов, воспламенилась также крыша 3-го энергоблока, в связи с чем последний был аварийно остановлен. К 06 часам того же дня пожар на крыше этого энергоблока также ликвидирован». На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 осіб персоналу.
Наступного після аварії дня, урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1 і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті. Упродовж 27 квітня більш як 44,5 тис. мешканців міста енергетиків були евакуйовані в сусідні з Чорнобильським Поліський та Іванківський райони, 1 тис. – вибралися в Чернігівську й інші області. У Прип’яті залишилося тільки 5 тис. людей, які були залучені до проведення невідкладних ліквідаційних робіт. У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8.00 28 квітня рівень радіації на 3 і 4-му енергоблоках становив 1000-2600, а на окремих ділянках міста – 30–160 мікрорентген на секунду. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер уже відому, примітку – «Что это означает?». Це промовисте свідчення того, що навіть найвищі посадові особи держави до кінця не усвідомлювали рівня небезпеки та масштабів катастрофи.
1 травня 1986 року комуністична партія вивела на святковий парад у Києві сотні тисяч людей, у тому числі й дітей, хоча рівень радіації перевищував допустимий у десятки разів. О 20.00 30 квітня вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон. 2 травня 1986 року радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії, а офіційно оголосило про неї – тільки на 9-й.
Аварія на Чорнобилі викликала занепокоєння Заходу. Там побоювалися, щоб вітер не переніс радіаційний пил до їхніх країн. Іноземці, незважаючи на всі перепони, намагалися дізнатися правду про те, що сталося.
30 квітня 1986-го українці збираються на антирадянські демонстрації перед будівлями представництва СРСР при ООН у Нью-Йорку і секретаріату ООН. У церквах Нью-Йорка, Чикаго й інших американських міст відбуваються панахиди за жертвами ядерної катастрофи в Чорнобилі.
У США й Канаді українці створюють низку громадських організацій, які намагаються привернути увагу вільного світу до Чорнобильської аварії. Вони проводять демонстрації, готують звернення до урядів західних держав, збирають матеріали про аварію на Чорнобильській АЕС і організовують масштабну інформаційну кампанію в західних ЗМІ.
Із Чорнобильської аварії почався розпад радянського союзу. Приховування владою правди про факт катастрофи і її наслідки, брак інформації про заходи безпеки і недостатня допомога потерпілим, похитнули віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників.
Спроби москви приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні, до його учасників долучилися «зелені» – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища. А вже невдовзі – побудована на брехні імперія впала.
За числом потерпілих від аварії Україна посідає перше місце серед колишніх республік радянського союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.
800 тисяч чоловіків ризикували своїм життям та здоров'ям, аби запобігти наслідкам аварії і стабілізувати ситуацію. Вони трудилися в зоні підвищеного ризику, піддаючись впливу радіації. 25 тисяч з них померли, а понад 70 тисяч стали інвалідами. 20% з цих смертей були самогубствами. Грінпіс стверджує що аварія в Чорнобилі стала причиною смерті від раку близько 90 тисяч осіб по всьому світу.
