ЛЮБИТЬ...

Любить…
Как больно
и как сладко пылать в аду
горящих глаз.
Обжечь себя немой догадкой
и смысл раскрыть летящих фраз.
Увидеть небо
и сорваться,
разбить о камни сердца крик,
заснуть,
а ночью пробуждаться,
спустив на воду сонный бриг.
Томиться вечною загадкой,
искать путь к истине
пропащей…
Любить так больно
и так сладко…
И чем больнее,
тем все слаще.

Юлия Садовниченко

***

И я буду стекать по невинным щекам,
Проходя через поле пушистых ресниц,
Оставляя на коже частички себя,
Замирая в блаженстве и падая вниз.
Но ты робко смахнёшь свои слёзы рукой,
Забывая, что слёзы не просто вода.
Оставаясь мгновеньем на томных губах,
Тихо высохну я и уйду без следа.

***

Ти знай, я змінюсь суттєво,
Я стану хоч трохи ліпше,
Якщо тільки це допоможе
Хоча б на крок бути ближче.
І я відпущу все, в що вірив:
Ти моя надія остання.
Тепер я вже знаю напевно,
Що в світі існує кохання.
Я знаю, я зовсім не схожий
На те, що шукаєш у світі.
Мене так і не довелося
Побачити в іншому світлі.
І хтось скаже - не пара,
Чи, може, збагнеш, що не треба,
Я хочу лише, щоб ти знала,
В твоїх очах - моє небо.
Ти знай, як сумую без тебе.
Та я не втрачаю надії.
Я чую твій лагідний трепет,
Коли в полі вітер повіє.
І я би віддав все, що маю,
Дістав би і зірку із неба.
Ні, ти не кажи, що даремно...
Я згоден померти за тебе.

Андрей Моцик, гр.46-А МК ДГМА